Новини

Рубрика «Поради психолога» від практичного психолога ОБХТ Лариси Ширченко Виховання без насильства

28/11/2023

На жаль, тисячі українських дітей страждають від жорстокого поводження. Діти мають право на захист від приниження та насильства, яке карається законом.  Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 35), а також Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (ст. 15) вказують, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, або ж вчинили на­сильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України.

Насильство – це жорстоке поводження з дитиною, нехтування її інтересами та проблемами.

1.     Фізичне насильство – коли дитину б’ють, штурхають, не пускають до квартири чи будинку, виганяють з дому, погрожують вбити, не дають їсти чи спати, змушують вживати алкоголь чи наркотики

2.     Сексуальне насильство – це примус дитини до сексуальних дій, зґвалтування.

3.     Психологічне насильство – коли дитину ображають, цькують, діють на психіку дитини шляхом погроз, переслідування, залякування, шантажу, ігнорують потреби дитини.

4.     Економічне насильство – коли примушують дитину до жебракування, обмежують у доступі до кишенькових грошей, позбавляють житла, їжі, одягу, псують особисте майно.

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми поводимо себе грубо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

Дитина, яка виховується в умовах безправ’я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстоке поводження з нею.

До чого призводять фізичні покарання?

По-перше, у дитини формується стійке пе­реконання: насильство – найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я ста­ну дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від по­биття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко ре­алізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шля­хом, прокладеним крізь століття його предками.

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання – мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а зго­дом може яскраво проявитися в дорослому віці у таких формах поведінки, як мазохізм – б’є мене, тобто любить; садизм – люблю, себто маю право бити; й садомазохізм – прийняття, схвалення та отримання задоволення від фізичного насильст­ва у стосунках між людьми.

Крім того, биття може призвести до пробудження ранньої дитячої сексуаль­ності – дитина, яка відчула під час побиття ор­газм, надалі провокуватиме батьків до акту екзе­куції, щоб знову відчути сексуальне задоволення. Страшно, що отримання задоволення від жор­стокості та болю у майбутньому може стати для людини нормою життя.

По-третє, у дитини, яку фізично карають за якусь провину (за реальним або помилковим звинуваченням) значущі для неї люди – батьки – може виникнути агресія – мотивова­на деструктивна поведінка, яка суперечить нор­мам людського співіснування, завдає фізичної шкоди людям або стає причиною їхнього психо­логічного дискомфорту. Ця поведінка прово­кується ненавистю до тих, хто викрив провину, та бажанням помститися, але так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб уникнути покарання. Або інша протилежність – аутоагресія – агресія щодо себе, почуття провини, що призводить до алкоголізму та наркоманії, а подекуди й до край­ньої форми – суїциду. «Я поганий, бридкий, ме­не немає за що любити, я нікому не потрібний, життя не має сенсу,» – так розмірковує людина, яка зважилася накласти на себе руки.

Чому батьки вдаються до фізичних покарань?

Стійке переконання, що так роблять УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без фізичного покарання, нас у дитинстві били, але ж ми вирос­ли нормальними людьми;

●     відчуття власної неспроможності змінити поведінку дитини. У стані роздратування, роз­губленості обирають найперше, що спадає на думку – фізичне покарання дитини з благород­ною виховною метою;

●     безкарність дорослого перед дитиною.

Потім, уже після того, як акт фізичного по­карання відбувся, батьківські роздуми з цього приводу можуть іти різними шляхами:

●     звинувачення – дитина, мовляв, сама винна у тому, що трапилося! Якби не робила по­ганого, не говорила б зайвого, я б нізащо її не бив. Хай поводиться добре, щоб не бути битою;

●     самообман – чим дужче покараєш (так, щоб запам’ятала), тим імовірніше, що дитина та­кого більш ніколи не скоїть. І справді, в деяких випадках подібна поведінка більше не повто­рюється, але не тому, що дитина усвідомила свою провину, а лише з побоювання бути покараною. Поведінка дитини у цьому разі не зміню­ється, вона отримує урок – погане слід ро­бити так, щоб тебе не викрили;

●     самовиправдання – не утримався, в усьо­му винні нерви, намагатимуся, щоб таке більше не повторилося чи хоча б траплялося якнай- рідше, і висновок: треба шукати інші шляхи впливу на дитину;

●     каяття – визнання провини перед дити­ною та намагання вибачитися перед нею.

За невизначеної батьківської позиції у дитини збиваються соціальні орієнтири, він не може зрозуміти, чого ж від нього вимагають батьки. Схвалюють і карають за ті самі вчинки. Цей шлях знач­но гірший за той, коли дорослий упевне­ний у справедливості фізичного покаран­ня у виховних цілях і застосовує його.

Вийти з ситуації, коли раптом здається, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:

-        прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов’язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність;      приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший;

-        вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз’яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення;

-        не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу;

-        не пред’являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити;

-        не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок;

-        подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?

Всі новини →